З нагоди річниці в бібліотеці постійно діє книжкова виставка-стелаж "Живи, рідне слово! Шевченкове слово!", а також в рамках обласних Магерівських читань проводиться літературна подорож за сторінками книги нашого земляка-подолянина Миколи Магери "Мій Шевченко", у якій автор описує перебування Тараса Шевченка на Поділлі.
Історична довідка
Перепоховання Тараса Шевченка відбулося 10 (22) травня 1861 року на Чернечій горі у Каневі.
Протягом трьох днів після смерті тіло Тараса Шевченка перебувало у церкві Академії мистецтв. Труну з тілом поета наСмоленське кладовище Санкт-Петербурга несли студенти.
26 квітня (8 травня) 1861 року домовину викопали, перенесли через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу і залізницею перевезли до Москви.
Далі шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми[1], Дмитрівськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку,Бобровицю, Бровари до Києва. Випрягши коней з воза, студенти Університету Святого Володимира провезли труну Ланцюговим мостом і далі набережною до церкви Різдва Христового на Подолі.[2]
У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати його в Києві. Та Григорій Честахівський обстоював думку про поховання в Каневі, бо Шевченко ще за життя мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева».
8 (20 травня) 1861 року на пароплаві «Кременчук» останки Кобзаря перевезено з Києва до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі. Брати Т. Шевченка хотіли поховати Тараса біля стін Успенського собору, але Григорій Честахівський, який супроводжував прах великого поета зумів відстояти виконання останньої волі Тараса. 10 (22 травня), після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.
-
| «Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», — |
згадував Григорій Честахівський.
|
