Український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч. Новатор поетичної форми. Директор Інституту літератури АН УРСР (1936—1939, 1941—1943). Голова Верховної Ради УРСР двох скликань (1953—1959). Міністр освіти УРСР (1943—1948). Академік АН УРСР (1929). Член-кореспондент Болгарської академії наук (1947). Лауреат Сталінської премії, лауреат Шевченківської премії (1962). Герой Соціалістичної Праці, кавалер п'яти орденів Леніна.
Тичину називали то символістом, то імпресіоністом, то романтиком... Чи зводили характер його поезії до справді притаманної йому панмузичності. Та ось як сказав про молодого генія визначний історик вітчизняної літератури Сергій Єфремов: „Тичину важко уложити в рамки одного якогось напрямку чи навіть школи. Він з тих, що самі творять школи... Поет, мабуть, світового масштабу, Тичина формою глибоко національний, бо зумів у своїй творчості використати все багате попередніх поколінь надбання. Він наче випив увесь чар народної мови і вміє орудувати нею з великим смаком і майстерністю... Дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа". Дивовижна ерудиція Тичини, - свій духовний світ він оформив у постійній самоосвітній культурній експансії.
|